Онкогенна дія ВГС

1. Онкогенна дія ВГС

2.

Вірусом гепатиту С інфіковано 3 % населення (більше 170 млн.
чоловік, і їх число щороку збільшується на 3-4 млн). Захворювання в
50 - 80% випадків має хронічний характер з різним ступенем
ураження печінки, включаючи цироз і гепатоцелюлярну карциному.
Вірус гепатиту С є найбільш небезпечним щодо ризику виникнення
раку печінки, за його приховану агресивність навіть називають
«лагідним вбивцею». Хронічне запалення тканини печінки, викликане
вірусом, призводить до розвитку цирозу, що в свою чергу порушує
нормальний ріст клітин.
За даними експертів, вірус гепатиту С щорічно стає причиною смерті
250-350 тис. чоловік від цирозу, печінкової недостатності та
гепатоцелюлярної карциноми.

3.

Гепатоцелюлярна карцинома (ГЦК) первинна неметастатична пухлина, що
походить з печінкових клітин.
Захворювання печінки залишаються серйозною соціальноекономічною та клініко-епідеміологічною проблемою охорони
здоров'я всіх країн світу.
Гепатоцелюлярна карцинома представляє собою одну з
найбільш поширених злоякісних пухлин печінки і
характеризується за відсутності своєчасного лікування швидко
прогресуючим перебігом з несприятливим життєвим прогнозом.
За статистикою щороку в світі реєструється більше 600 тис.
нових випадків ГЦК. В цілому на неї припадає близько 85-90%
всіх злоякісних новоутворень печінки.

4. Хоть в основі виникнення ГЦК лежить довготривала проліферація гепатоцитів, що характерна ХГС, молекулярні основи печінкового канцерогене

Хоть в основі виникнення ГЦК лежить довготривала проліферація
гепатоцитів, що характерна ХГС, молекулярні основи печінкового
канцерогенезу вивчені недостатньо. В пухлинних клітинах
відбувається реплікація ВГС, однак роль вірусу в трансформації
гепатоцитів залишається незясованою.
Однак,як мінімум два механізми мають суттєве значення:
Пошкодження гепатоцитів в результаті прямої цито – чи
віропатичної дії віруса;
Механізм загибелі інфікованих гепатоцитів – апоптоз як
наслідок клітинної імунної відповіді.

5.

Віропатична активність ВГС полягає в його участі в розвитку
жирової дистрофії гепатоцитів внаслідок того що кор- білок
віруса взаємодіє в печінці з аполіпопротеїном і призводить ло
порушення метаболізму ліпідів.
Цитопатична активність ВГС проявляється в процесі вірусної
реплікації. Відбувається індукція апоптозу інфікованої клітини (
кор – білок індукує апоптоз, підвищується кількість на
клітинній мембрані рецепторів, через які передаються сигнали
індукції апоптозу, наприклад Fas).
Відомо, що пухлина розвивається на тлі довгостроково
протікаючого запалення в тканині печінки, що супроводжується
прискореною регенерацією гепатоцитів.

6.

Другий механізм. Апоптоз відіграє роль не лише в кліренсі
віруса, але і в патогенезі пошкодження печінки при ВГС.
Апоптоз

7.

В якості можливого механізму розвитку пухлини розглядається, крім
циротичної трансформації ще й гальмування вірусом апоптозу,
направленного на елімінацію клітин з ушкодженою ДНК.
Було виявлено, що білок кору ВГС накопичується в клітинних ядрах.
Він володіє трансрегуляторними потенціями, що дозволяють йому
інгібувати чи активувати клітинні та вірусні промотори. Показано, що
експресія білку кору ВГС інгібує індукований різними агентами
апоптоз клітин різного походження. При вірусному гепатиті внаслідок
інфільтрації мононуклеарами печінкової тканини в останній
накопичується Fas- антиген, що індукує апоптоз гепатоцитів після
звязування їх Fas-рецепторів. Вілок кору ВГС, супресуючий
апоптичну загибель клітин, приймає активну участь в становленні ХГ
а далі виникненні ГЦК внаслідок супресії елімінації інфікованих
вірусом печінкових клітин шляхом імуноопосередкованого апоптозу,
що є важливим захисним механізмом проти інфекції.

8.

Наявні дані, що трансформуючою активністю володіє
кооперативна експресія NS4B ВГС та Ha-ras, які призводять до
формування трансформованого фенотипу ( спостерігається
втрата контактного гальмування, морфологічні зміни).

9. Фактори, що впливають на темпи прогресування захворювання і ризик розвитку ГЦК

Фактори віруса
Фактори господаря
Ряд кофакторів

10.

До факторів вірусу відносять його генотип, ступінь
гетерогенності популяції (квазівиди), об'єм інфікуючого
матеріалу.
Припускають, що більш тяжкий перебіг ХГС, викликається
інфекцією ВГС 1b (інфікування при гемотрансфузії –
великий об'єм інфікуючого матеріалу). Також генотип 3, що
має більш виражену пряму цитопатичну дію з розвитком
більш значимого стеанозу печінки ( і більш швидкою
прогресією фіброзу).
Об'єм інфікуючого матеріалу ( залежить від шляху передачі)
визначає тяжкість ураження печінки і протікання ВГСінфекції.

11.

Серед факторів господаря доведено вплив віку в момент
інфікування. Більш старші вікові групи мають більш тяжке
ураження печінки, ніж молоді при однаковій тривалості
інфекції.
Ймовірне значення генетичних факторів, що визначають
імунну відповідь господаря.

12.

Серед кофакторів найбільш добре доведено вплив на перебіг ВГС –
інфекції етанолу. Підсилення ефекту ВГС повязують з тим, що етанол
знижує фактори клітинного та гуморального імунітету та відбувається
накопичення заліза. В основі пошкоджуючої дії надлишку заліза
лежить оксидативний стрес. А також, припускають, що надлишок
заліза сприяє активації вірусної реплікації, порушує специфічну
імунну відповідь господаря.
Коінфекція з ВГВ та ВІЛ. В ряді дослідів показано, що коінфекція
ВГС з ВГВ- інфекцією погіршує протікання хвороби та є значимим і
незалежним фактором прогресування ХГС з більш раннім розвитком
ЦП і ризику розвитку ГЦК.
В ряді досліджень встановлено, що ВІЛінфекція прискорює прогресування ВГС –
інфекції. Причиною може бути підвищення
реплікативної активності ВГС та характер імунної
відповіді на ВГС – інфекцію.

13.

Дякую за увагу!