10_Синдром_порушення_кровообігу,_змертвіння,_виразки,

1. Синдром порушення кровообігу, змертвіння, виразки, нориці

СИНДРОМ ПОРУШЕННЯ
КРОВООБІГУ,
ЗМЕРТВІННЯ, ВИРАЗКИ,
НОРИЦІ

2.

НЕКРОЗИ
місцева смерть
Некроз - це змертвіння
тканини, або всього
органа живого організму

3.

Причинами некрозу є:
Екзогенні:
Дія крайніх температур.
Контакт з хімічними речовинами.
Ураження електричним струмом і проникаючою
радіацією.
Гнійно-септична інфекція
Ендогенні:
Розлади крово- та лімфообігу (спазми
кровоносних судин, тромбози, емболії,
облітерація судин, лімфостаз).
Пошкодження нервів і захворювання, які
приводять до порушення трофічної іннервації
(сирінгомієлія, проказа).
Алергічні та метаболічні розлади
Хвороби крові

4.

Розрізняють:
1) коагуляційний або сухий некроз;
2) колікваційний або вологий
некроз.
гангрена
інфаркт
3) Прямий
4) Непрямий

5.

Гангрена
є різновидністю некрозу.
Основними причинами розвитку гангрени є глибокі
порушення кровопостачання тканин, які виникають
при облітеруючих захворюваннях судин (облітеруючий
ендартеріїт, облітеруючий атеросклероз), тромбозах
та емболіях артерій, цукровому діабеті, травмах
магістральних судин, стискуванні судин пухлиною.
Тканини при гангрені мають темне забарвлення – від
сіро-бурого до чорного.
За клінічним перебігом розрізняють суху і вологу
гангрену

6.

Суха гангрена розвивається при повільно
прогресуючій недостатності кровопостачання певних
ділянок кінцівки без розвитку супровідної інфекції. Як
правило, вона відмежовується і утворюється
демаркаційна лінія між здоровою і некротизованою
ділянками тканин. Некротизовані тканини поступово
висихають, ущільнюються, набувають чорного
кольору. Іноді при невеликих розмірах і глибині процесу
настає самостійне відшарування некротичних
тканин із наступним загоєнням рани вторинним
натягом. Найчастішою причиною сухої гангрени є
облітеруючий атеросклероз.

7.

8.

Волога гангрена переважно розвивається при
швидкому порушенні кровопостачання з одночасним
інфікуванням уражених тканин (при емболіях, пораненнях
крупних судин, особливо при наявності розчавлених м’яких
тканин, цукровому діабеті), що супроводжується гнильним
розпадом тканин, всмоктуванням продуктів їх розпаду в
організм і досить часто розвитком анаеробної інфекції. Все це
прискорює розповсюдження гангрени і наростаючої тяжкої
інтоксикації організму. Загальний стан цих хворих тяжкий,
вони в’ялі, загальмовані, у них загострені риси обличчя, язик
сухий, підвищується температура тіла, пульс частий, слабкого
наповнення і напруження, артеріальний тиск низький. Місцево
спостерігають значний наростаючий набряк, шкіра кінцівки
бліда з мармуровим відтінком, холодна на дотик, відсутні всі
види чутливості, пульс на периферійних артеріях не
визначається, активні рухи відсутні.

9.

10.

волога гангрена
стегна (а) і стопи (б);
суха гангрена
стопи (в),
передпліччя і кисті (г).

11.

ВИРАЗКИ
Виразкою (ulcus) називається дефект
шкіри, слизової і глибше
розташованих тканин, який
розвивається в результаті
відторгнення некротизованої тканини,
у зв’язку з відсутністю або слабо
вираженими процесами регенерації.
Виразка характеризується хронічним і
рецидивним перебігом

12.

Класифікація:
І. Виразки, які виникають під дією
зовнішніх впливів:
1. термічні опіки;
2. хімічні опіки;
3. променеві опіки;
4. електроопіки;
5. відмороження.

13.

ІІ. Виразки, які розвинулись внаслідок різних
захворювань;
1. вазотрофічні (хронічна венозна та хронічна
артеріальна недостатність);
2. нейротрофічні (пошкодження центральної нервової
системи та периферичних нервів);
3. виразки, які виникають при хворобах обміну речовин і
системних захворюваннях (колагенози, цукровий
діабет, хвороби крові і кровотворних органів);
4. виразки, які виникають внаслідок тривалої хронічної
інтоксикації а) професійні інтоксикації (миш’як,
свинець, хром); б) медикаментозні препарати
(броміди, наперстянка, кортикостероїди);
5. виразки, які виникли як наслідок поширених некрозів і
флегмон (епіфасціальна гангрена, некротичні та
флегмонозні форми бешихи);
6. специфічні виразки (мікробні – туберкульоз, сифиліс,
проказа, грибкові, паразитарні, пухлинні);
7. Остеомієлітичні виразки.

14.

15.

ЛІКУВАННЯ.
1. Місцеве: використання протеолітичних
ферментів, вакуум-терапії, антисептиків,
фізіотерапії, лазера, препаратів, які покращують
репаративні процеси.
2. Хірургічне лікування: сафенектомія, відновлення
прохідності артеріального стовбура,
аутодермопластика, пластика філатовським
клаптем.
3.Загальнозміцнювальне: повноцінне харчування,
вітамінотерапія, посилення анаболічних
процесів.
4.Лікування захворювань, які призвели до
утворення виразки ( сифиліс, туберкульоз,
захворювання крові).

16.

НОРИЦІ
фістули
Норицями називаються патологічні
ходи, вистелені грануляційною
тканиною або епітелієм, що
з’єднують патологічне вогнище в
м’яких тканинах, кістках,
порожнистих органах з оточуючим
середовищем або між собою.

17.

Класифікація
І. Вроджені нориці (вади розвитку) - повне або часткове
незарощення ембріональних протоків і щілин. Приклади:
серединна нориця шиї (аномалія розвитку щитоподібної
залози), бокові кісти шиї - порушення облітерації протоків
вилочкової залози.
ІІ. Набуті нориці - викликані патологічним процесом (виразка,
камінь жовчевого міхура, остеомієліт, туберкульоз кісток і
суглобів, нагноєння лігатур і т.п);
- при руйнуванні тканин злоякісними новоутворами
(міхурово-маткові, жовчево-кишкові, та інш.);
- травматичні ушкодження (кишкова, бронхіальна нориці);
- штучні, тобто виконані з лікувальною метою оперативним
шляхом:
- “стома” - штучна нориця порожнистого органу (кишкові,
шлункові,
жовчеві);
- “анастомоз” - штучно створена внутрішня міжорганна
нориця, а операція - стомія.
Залежно від показань накладають тимчасові і постійні нориці.

18.

ІІІ. По відношенню до зовнішнього
середовища:
Зовнішні нориці м’яких тканин
Зовнішні нориці порожнистих органів
Внутрішні нориці
ІV За будовою: гранулюючі, епітелізовані,
губовидні (епітелій порожнистого органу
виходить на шкіру).
V За характером виділень: слизисті, гнійні,
слинні, з витіканням церебральної рідини,
молочні, жовчеві, калові, сечові, змішані
(гнійно-молочні та ін.).

19.

Жовчна нориця
(дванадцятипала кишка)

20.

Діагностика нориць
базується на наявності на шкірі або слизовій
оболонці отворів різного діаметра, з яких
виділяється гнійний або серозний вміст. Для
уточнення характеру нориці, окрім її
зондування, проводять рентгенівське
контрастне дослідження (фістулографія). В
деяких випадках штучні фістули накладають
хірурги (колостома, еюностома, цистостома)
при гострій кишковій непрохідності, аденомі
простатичної залози.

21.

Лікування нориць
як правило, оперативне і полягає в ліквідації
джерела нориці та повному висіченні фістули в
межах здорових тканин. У деяких випадках при
неможливості видалити джерело нориці
проводять лікування шляхом введення в норицю
сильних антисептиків, антибактеріальних
препаратів і склерозувальних речовин, що в
багатьох випадках сприяє ліквідації запального
процесу і загоєнню нориці.