Невозможно отобразить презентацию
МедицинаПохожие презентации:
Похідні імідазолу бензімідазолу
Лікарські засоби з групип” ятичленних гетероциклічних сполук – похідні імідазолу, бензімідазолу До п’ятичленних гетероциклів з двома гетероатомами Нітрогену, що знаходяться в положенні1,2 , належить піразол:NHNH12345 Частково гідрований цикл піразолу називають піразолін:NH45123 Повністю гідрований цикл піразолу носить назву піразолідинNHNH12345NHNH12345O У медичній практиці як анестетики (феназон (анестезин) , протизапальні і жарознижувальні засоби (метамізолу натрієва сіль, пропіфеназон) застосовуються похідні піразолону-5 (піразолін, що містить в положенні5 оксогрупу, кетогрупу С=О)NHNH12345O До похідних піразолідин-3,5-діону належать препарати: фенілбутазон ( бутадіон), трибузон, кебузон.
Лікарські засоби – похідні піразолону-5NOCH3CH3C6H5R Антипірин, метамізолу натрієва сіль, пропіфеназон мають загальну формулу: Феназон* Phenazonum Антипірин ДФ Х AntipyrinumNOCH3CH312345 Хімічна назва : 1-феніл-2,3-диметилпіразолон-5.
Антипірин (феназон) – одне з перших похідних піразолону, який почали застосовувати в медичній практиці як анальгезуючий засіб з 1884 р .
Він був синтезований в 1883 р.
Кнорром в результаті його досліджень в галузі синтезу похідних хіноліну.
Одержання Синтез антипірину з фенілгідразину і ацетооцтового естеру*H3CCOOC2H5+CCHOOC2H5C2H5ONaH3CCOCH2COOC2H5C2H5OH_ *Ацетооцтовий естер одержують за допомогою реакції Кляйзена : конденсація двох молекул етилацетату СН3 СООС2Н5 при нагріванні в присутності натрій етилатуС2Н5 ОNa за схемою:NH12345 Лікарські засоби – похідні імідазолу Імідазол (1,3-діазол) – п’ятичленний гетероцикл з двома атомами Нітрогену в положеннях1,3: За властивостях гетероатоми N нерівноцінні і вносять різний внесок до утв.
делокалізованої електронної хмари.
Атом Нітрогену в положенні1 називають ”пірольним” і його пара електронів знаход.
в сполученні з подвійними зв'язками при утв.
ароматичного циклу.
Тому атом Гідрогену в положенні 1 набуває деякої рухливості, зумовлюючи слабкі кислотні властивості.
Гетероатом Нітрогену в положенні3– ”піридиновий” , є центом основності , оскільки пара електронів локалізована на атомі Нітрогену.
Наявність в молекулі імідазолу кислотної іміногрупи* –NH– (* іміни – насичені гетероцикли з групою –NH– в кільці) і основного атома Нітрогену –N= є причиною утворення міжмолекулярних асоціатів за рахунок водневих зв'язків.
Наслідком такої асоціації є швидкий міжмолекулярний обмін атомами Гідрогену( “швидка таутомерія”, ”прототропна таутомерія”) , що робить положення4 і5 рівноцінними:NNH .
.
.NH12345CH3NCH3H12345 До похідних імідазолу належать такі лікарські препарати: тіамазол ( мерказоліл), метронідазол (трихопол).
Цикл імідазолу, конденсований з бензеном – бензімідазол –NH лежить в основі структури молекулис пазмолітичного засобу бендазолу гідрохлориду( дибазолу).
Похідні імідазолу Тіамазол* Thiamazolum Мерказоліл ДФ Х Mercazolilum Хімічна назва: 1-метил-2-меркаптоімідазол.
Вперше його отрималив 1889 р.
Волі і Марквальд.NSHCH3 Одержання Одержують мерказоліл з етанолу за схемою:е танол х лорацеталь аміноацеталь мерказолілNSHCH3H2COHCH3Cl2HCCH2OC2H5OC2H5ClNH3CH3CH2NH2NCH3CS Властивості Опис.
Білий або жовтуватий крист.
порошок із слабким специфічним запахом меркаптану і гірким смаком.
Темп.
плавлення 144–147°С.
Розчинність.
Легко розчинний у воді , спирті, хлороформі, мало розчинний в ефірі.
Ідентифікація 1.
ДФ Х.
Дія розчину аргентум нітрату (на меркаптогрупу –SH) 0,01 г препарату розчиняють в 1 мл води , додають 2 краплір- ну AgNO3 ;
утворюється білий осад , нерозчинний в надлишкуHNO3.
Нерозчинні меркаптиди утворюються й з іншими солями важких металів: Hg(NO3)2– білий осад;
CuSO4 – сіро-синій;(CH3 COO)2Pb– жовтий осад.NSHCH3+ AgNO3NCH3SAg+HNO3 2.
ДФ Х.
Взаємодія з лужним розчином натрій нітропрусиду 0,01 г препарату розчиняють в 1 мл води , додають 1 мл р-ну NаOH і струшують.
До одержаного р-ну додають 3 краплі р-ну натрій нітропрусидуNa2 [Fe(CN)5NO];
через декілька хвилин з'являється жовте забарвлення, яке переходить в зелене , а від додавання 1 мл ацетатної кислотиCH3 COOH – в світло-синє.
Нефармакопейні реакції 1.
Реакція з амоній ванадатом При взаємодії з NH4VO3 утворюється синьо-зелене забарвлення.
Механізм реакції, очевидно, полягає в окисненні Сульфуру(ІІ) меркаптогрупи –SH ванадат-іонами VO3– до вільної сірки S (осад жовтого кольору) і відновленням ванадат- іонів до ванадилу VO2+ , забарвленого в синій колір.2VO3– + S 2– + 8Н+→S↓ +2VO2+ + 4Н2О 2.
Реакція хлороформного розчину препарату з хлороводнем При пропусканні газоподібногоHCl крізь р-н препарату в хлороформі випадає білий осад мерказолілу гідрохлориду.
3.
Реакція хлороформного розчину препарату з метилйодидом Якщо до р- ну препарату в CHCl3 додатиCH3J, випадають білі голчасті кристалиS- метилмерказолілу , що має температуру плавлення148°С.
NSHCH3+CH3JNCH3SCH3+HJ 4.
Реакція водного розчину препарату з розчином йоду Якщо до водного розчину препарату додати розчин йодуI2 , то він спершу знебарвлюється, а потім випадає бурий осад.
Випробування на чистоту 1.
Прозорість, кольоровість і рН розчину 0,2 г препарату розчиняють в 10 мл води.
Розчин має бути прозорим, безбарвним і нейтральним.
2.
Загальні домішки хлоридів, сульфатів, важких металів – в межах еталонів.
3.
Втрата у масі при висушуванні .
Близько 0,5 г (точна наважка) препарату сушать при температурі 100–105°С до постійної маси.
Втрата в масі не має перевищувати0,5%.
4.
Сульфатна зола .
Сульфатна зола з 0,5 г препарату не має перевищувати 0,1 %.
Кількісне визначення 1.
ДФ Х .
Алкаліметрія за замісником Точну наважку препарату розчиняють у воді, додають з бюретки надлишок( 15 мл) 0,1 М р-нуNаOH і збовтують.
Потім при перемішуванні додають 30 мл 0,1 М р-ну AgNO3, 1 мл бромтимолового синього і продовжують титрувати 0,1 М р-ном натрій гідроксидуNаOH до появи незникаючого зеленого забарвлення.
Метод полягає в тому, що при додаванні AgNO3 утворюється нерозчинна Ag-сіль і еквівалентна кількістьHNO3 , яку титрують розчиномNаOH.NSHCH3+ AgNO3NCH3HNO3+SAgHNO3 + NaOH → NaNO3 + H2OЕm(С4Н6N2 S) = М.
м.
Така сама методика кількісного визначення мерказолілу в таблетках 0,005 , якого має бути 0,0045– 0,0055 г, у перерахунку на середню масу таблетки.
Зберігання.
Список сильнодіючих речовин.
У щільно закупор.
контейнері, в захищ.
від світла місці.
В.
р.
д.
всередину 0,01 г.
В.
д.
д.
всередину 0,04 г.
Застосування .
Антитиреоїдний засіб Тіамазол є синтетичною тиреостатичною речовиною.
Він гальмує функцію щитовидної залози (синтез гормону тироксину), знижує основний обмін, прискорює виведення із щитовидної залози йодидів.
Застос.
при тиреотоксикозі, дифузному токсичному зобі (легкої, середньої і важкої форм).
Приймають перорально після їжі по 0,005–0,01 г 3–4 рази на день.
Зазвичай добре переноситься хворими в терапевт.
дозах, проте його треба приймати під спостереж.
лікаря і щонеділі робити аналіз кров (може розвинутися лейкопенія).
Не рекомендується приймати вагітним, при вузлових формах зобу, а також поєднувати з препаратами, які можуть викликати лейкопенію (сульфаніламіди, піразолони та ін.).
Форма випуску: таблетки по 0,005 г.
Метронідазол Metronidazolum Трихопол Flagyl* ФлагілNCH3O2NCH2CH2OH Хімічна назва:1-(β -оксиетил)-2-метил-5- нітроімідазол або 2-(2’-метил-5’-нітро-1’- імідазоліл) -етанол.
Одержання Синтезують метронідазол з етилендіаміну за схемою:NCH3H2CNH2NH2H2CCH3 COOH2H2CHNHNH2COCCH3OCH3CaONH-2H2ONHCH3 Етилендіамін N,N`-діацетилетилендіамін 2-етилімідазолін 2-метилімідазол HONO2H2SO4, Na2SO4NHCH3O2NH2CCH2ONCH3O2NCH2CH2OH 2-метил-5-нітроімідазол метронідазол Властивості Опис.
Білий або жовтувато-зеленуватий крист.
порошок без запаху з темп.
плавлення 158–163°С.
Розчинність.
Важко розчинний у воді, етанолі, дихлорметані CH2Cl2 , ацетоні, дуже важко розчинний в ефірі.
Ідентифікація 1.
Британська Фармакопея (В.
Рh.).
ІЧ- спектроскопія ІЧ-спектр випробовуваної субстанції має відповідати ІЧ-спектру ФСЗ метронідазолу.
2.
В.
Рh.
УФ-спектроскопія УФ-чпектр поглинання 0,002 % р-ну препарату в 0,1 М розчиніHCl в ділянці 230–350 нм має максимум при 277 нм (питомий показник 365–395) і мінімум при 240 нм.
3.
Утворення пікрату з темп.
плавлення 148–153°С.
4.
Нагрівання з розчином натрій гідроксиду При нагріванні з4 % р-ном NаOH з'являється червоно-фіолетове забарвлення, яке при додаванніHCl переходить в жовте , а при підлужуванні виникає знову.
5.
Утворення азобарвника після відновлення нітрогрупи цинком: діазотування р-ном NaNO2 в середовищіHCl з утворенням солі діазонію з подальшим азосполученнямз лужним р-номβ -нафтолу і утворенням азобарвника червоного кольору:NCH3O2NCH2CH2OHZn[H]NCH3CH2CH2OHH2N NaNO2HClNCH3CH2CH2OHNClHO NaOHNCH3CH2CH2OHNNaO Кількісне визначення 1.
Ацидиметрія, неводне титрування (за піридиновим Нітрогеном) Наважку субстанції розчиняють в льодяній СН3 СООН і титрують станд.
р-ном перхлоратної кислоти HClO4 у присутності індикатора кристалічного фіолетового (від фіолетового до синього забарвлення).Em = М.
м.NNCH3O2NCH2CH2OH HClO4CH3 COOHNNCH3O2NCH2CH2OHHClO4 2.
УФ-спектроскопія 3.
Фотоколориметрія Зберігання.
Список сильнодіючих препаратів .
У щільно закупор.
контейнері, в захищ.
від світла місці.
Застосування.
Антипротозойний (протитрихомонадний) засіб Володіє широким спектром дії відносно найпростіших, лямблій, анаеробних бактерій, пригнічує розвиток Trichomonas vaginalis .
Неактивний щодо грибів і бактерій аеробів.
Застос.
для лікув.
гострого і хронічного трихомонадозу у жінок і чоловіків, лямбліозу, амебіазу, шкірного лейшманіозу.
Приймають всередину по 0,25 г 2–3 рази на день.
Таблетки ковтають, не розжовуючи.
Препарат добре всмокт., проникає в органи і тканини, проходить крізь плаценту і гематоенцефалічний бар'єр, накопич.
в печінці.
Виводиться з сечею і частково з калом.
Особливість метронідазолу в тому, що він викликає сенсибілізацію до алкоголю і тому його застос.
для лікування алкоголізму (по 0,5–0,75 г після їжі 3–4 дні).
Використ.
також для підвищення чутливості пухлин до променевої терапії.
Можна поєднувати з сульфаніламідами і антибіотиками.
Форми випуску: табл.
0,25 г;
0,5 г;
вагінальні свічки по 0,5 г , для в/в введення – метронідазолгемісукцинат ліофілізований по0,5 г і 0,3 г з розрахунку на метронідазол.
За кордоном випуск.
також 0,5 % р-н для ін’єкційі0,5% р-н для інфузій на ізотон.
р-ні натрію хлориду.
.
Похідне бензімідазолу Бендазолу гідрохлорид Bendazoli hydrochloridum Дибазол ДФ Х DibazolumNHCH2.HCl Хімічна назва : 2-бензилбензімідазолу гідрохлорид або 2-(фенілметил)-1н -бензімідазолу гідрохлорид.NHCH2.HClNH2NH2CCH2OHO+NHCH22H2O_HCl Одержання Конденсаціяо -фенілендіамінуз фенілацетатною кислотою (або її похідними – амідом, естером) з утворенням основи бендазолу, яку обробкою розрахованої кількостіHCl перетворюють на сіль: Властивості Опис.
Білий або білий із злегка сіруватим або жовтуватим відтінком кристалічний порошок , з гірко-солоним смаком.
Гігроскопічний.
Температура плавлення 182–186°С (в межах 3 З°).
Розчинність.
Важко розчинний у воді (на відміну від інших гідрохлоридів органічних основ) і хлороформі, легко розчинний в спирті, мало розчинний в ацетоні, практично нерозчинний в ефірі.
Розчини мають кислу реакцію (рН = 2,8–3,5) і мають застосовуватися в підігрітому вигляді, оскільки при охолодженні вони мутніють внаслідок випадання в осад дибазол-основи.
Розчини дибазолу можна стерилізувати при100°С протягом 30 хвилин.
Ідентифікація 1.
ДФ Х.
Реакція з розчином йоду в середовищі НСІ (наявність гетероциклічних атомів Нітрогену) 0,02 г препарату розчиняють в 5 мл води , додають 3 краплі розв.
HCl, 2–3 краплі 0,05 М р-ну I2 і збовтують;
утв.
червонувато-сріблястий осад (перйодиду дибазолу).NHCH2 + 3J2 + 2H+NHCH2.J2.HJ2HCl Реакцію треба проводити при темп.
не вище25°С.
2.
ДФ Х.
Реакція на хлорид-іони після осадження дибазол-основи розчином амоніаку 0,02 г препарату розчиняють в 3 мл води, додають 1 мл р-ну амоніаку NH3 і осад, що утворюється, фільтрують.
Фільтрат підкислюють2,5 мл розв.
HNO3 і додають р-н AgNO3 .
Утворюється білий сирнистий осад AgCl, який швидко розчиняється в розчині амоніаку NH3.
Бендазол⋅ HCl + NH4OH→ Бендазол↓ + NH4 Cl +H2O AgNO3 + NH4 Cl = AgCl↓ + NH4NO3 AgCl + 2NH4 OH = [Ag(NH3)2]Cl + 2H2O При додаванні НNO3 знову випадає білий осад AgCl: [Ag(NH3)2 ]Cl + 2HNO3 → AgCl↓ + 2NH4NO3 3.
Реакція з розчином лугу При додаванні р-ну лугу NaOH до водного розчину субстанції осаджується основа бендазолу Бендазол⋅ HCl + NаOH→ Бендазол↓ + NаCl + H2O Випробування на чистоту 1.
Специфічна домішкао -фенілендіаміну.
Відсутність цієї домішки (однієї з вихідних речовин при синтезі) визначають за реакцією з FeCl3 в середовищі НCl;
не має виникати рожеве забарвлення.
2.
Загальні домішки важких металів – в межах еталону.
Кількісне визначення 1.
ДФ Х.
Ацидиметрія, неводне титрування Точну наважку препарату, попередньо висушеного при 70–80°С до постійної маси, розчин.
у безв.
СН3 СООН , додають р-н Hg(CH3 COO)2 і титрують станд.
р-ном HClO4 в присутності кристалічного фіолетового дог олубувато-зеленого забарвлення.NHCH2.HCl2+2 HClO4 + Hg(CH3 COO)2CH3 COOHNHCH2.2H+_ClO4 + HgCl2 + 2CH3 COOH Паралельно проводять контрольний дослід.Em = М.
м.
2.
Алкаліметрія в присутності органічного розчинника (за зв’язаною HCl) Пряме титрування р-ну субстанції станд.
р-ном NaOH в присутн.
органічного розчинника (для екстрагування нерозчинної у воді основи бендазолу) і індикатора фенолфталеїну (до рожевого забарвлення).
Бендазол⋅ HCl + NаOH→ Бендазол↓ + NаCl + H2OEm = М.
м.
3.
Аргентометрія, пряме титрування в присутності ацетону та розчину натрію ацетату (метод Мора, за зв’язаною НСІ) Титрант – станд.
р-н AgNO3 ;
індикатор – р-нK2CrO4 (титруємо до появи червоно-оранжевого забарвлення Ag2CrO4↓ ).
Р-н CH3 COONa додають для зв’язування HNO3 2AgNO3 + K2CrO4=Ag2CrO4↓ + 2KNO3CH3 COONa + HNO3→ NaNO3 + CH3 COOH HCl+2AgNO3NCH2AgC6H5NCH2HC6H5 +AgCl +HNO3* 4.
Тіоціанатометрія за замісником До спиртового р-ну субстанції додають р-н конц.
AgNO3 у присутностіNH4OH .
Утворюється білий осад Ag- солі бендазолу .
Осад на фільтрі розчиняють вHNO3.
Еквівалентну кількість AgNO3 , що утворився, титруютьр- ном NH4SCN в присутності індикатора FeNH4(SO4)2 до рожевого забарвлення.
AgNO3NH4OHNCH2HC6H5NCH2AgC6H5NH4NO3+H2ONCH2AgC6H5HNO3NCH2HC6H5 AgNO3 + NH4 SCN = AgSCN↓ + NH4NO33NH4 SCN + FeNH4(SO4)2 = Fe(SCN)3 + 2(NH4)2SO4 Зберігання.
Список сильнодіючих речовин.У щільно закупореному контейнеру, в захищеному від світла і вологи місці.
В.
р .д.
всередину 0,05 г В.
д .д.
всередину 0,15 г Застосування.
Спазмолітичний і гіпотензивний засіб Це синтетичний аналог папаверину .
Виявляє стимулюючу дію на функцію спинного мозку, помірну імуностимулюючу активність.
Застос.
при спазмах кровоносних судин і гладкої мускулатури (виразкова хвороба шлунка, спазми кишечника), а також при лікув.
нервових хвороб, залишкових явищ поліміомієліту, периферичного паралічу лицьового нерва і ін.
Призн.
в/в, в/м 3–4 мл1 % р-ну або 6–8 мл 0,5 % р-ну ( 0,03–0,04 г).
Всередину приймають по 0,02–0,05 г 2–3 рази на день за 2 години до їжі або через 2 години після їжі.
Не рекомендують приймати препарат людям літнього віку, оскільки гіпотензивний ефект пов'язаний із зменшенням серцевого викиду і можливе погіршення показників електрокардіограми.
Форми випуску: таблетки по 0,02;
0,002;
0,003, 0,004 г;
0,5 % і 1 % розчин в ампулах по 1, 2 і 5 мл.
Випускається ряд комбінованих препаратів:“ Папазол” (таблетки з папаверину гідрохлоридом);” Андипал” (суміш анальгіну, дибазолу, папаверину і фенобарбіталу);” Теодибаверин” (теобромін, папаверин, дибазол).
Є готові таблетки дибазолу і фенобарбіталу по 0,025 г ;
дибазолу – 0,03 г , теоброміну – 0,25 г, платифіліну –
Лікарські засоби – похідні піразолону-5NOCH3CH3C6H5R Антипірин, метамізолу натрієва сіль, пропіфеназон мають загальну формулу: Феназон* Phenazonum Антипірин ДФ Х AntipyrinumNOCH3CH312345 Хімічна назва : 1-феніл-2,3-диметилпіразолон-5.
Антипірин (феназон) – одне з перших похідних піразолону, який почали застосовувати в медичній практиці як анальгезуючий засіб з 1884 р .
Він був синтезований в 1883 р.
Кнорром в результаті його досліджень в галузі синтезу похідних хіноліну.
Одержання Синтез антипірину з фенілгідразину і ацетооцтового естеру*H3CCOOC2H5+CCHOOC2H5C2H5ONaH3CCOCH2COOC2H5C2H5OH_ *Ацетооцтовий естер одержують за допомогою реакції Кляйзена : конденсація двох молекул етилацетату СН3 СООС2Н5 при нагріванні в присутності натрій етилатуС2Н5 ОNa за схемою:NH12345 Лікарські засоби – похідні імідазолу Імідазол (1,3-діазол) – п’ятичленний гетероцикл з двома атомами Нітрогену в положеннях1,3: За властивостях гетероатоми N нерівноцінні і вносять різний внесок до утв.
делокалізованої електронної хмари.
Атом Нітрогену в положенні1 називають ”пірольним” і його пара електронів знаход.
в сполученні з подвійними зв'язками при утв.
ароматичного циклу.
Тому атом Гідрогену в положенні 1 набуває деякої рухливості, зумовлюючи слабкі кислотні властивості.
Гетероатом Нітрогену в положенні3– ”піридиновий” , є центом основності , оскільки пара електронів локалізована на атомі Нітрогену.
Наявність в молекулі імідазолу кислотної іміногрупи* –NH– (* іміни – насичені гетероцикли з групою –NH– в кільці) і основного атома Нітрогену –N= є причиною утворення міжмолекулярних асоціатів за рахунок водневих зв'язків.
Наслідком такої асоціації є швидкий міжмолекулярний обмін атомами Гідрогену( “швидка таутомерія”, ”прототропна таутомерія”) , що робить положення4 і5 рівноцінними:NNH .
.
.NH12345CH3NCH3H12345 До похідних імідазолу належать такі лікарські препарати: тіамазол ( мерказоліл), метронідазол (трихопол).
Цикл імідазолу, конденсований з бензеном – бензімідазол –NH лежить в основі структури молекулис пазмолітичного засобу бендазолу гідрохлориду( дибазолу).
Похідні імідазолу Тіамазол* Thiamazolum Мерказоліл ДФ Х Mercazolilum Хімічна назва: 1-метил-2-меркаптоімідазол.
Вперше його отрималив 1889 р.
Волі і Марквальд.NSHCH3 Одержання Одержують мерказоліл з етанолу за схемою:е танол х лорацеталь аміноацеталь мерказолілNSHCH3H2COHCH3Cl2HCCH2OC2H5OC2H5ClNH3CH3CH2NH2NCH3CS Властивості Опис.
Білий або жовтуватий крист.
порошок із слабким специфічним запахом меркаптану і гірким смаком.
Темп.
плавлення 144–147°С.
Розчинність.
Легко розчинний у воді , спирті, хлороформі, мало розчинний в ефірі.
Ідентифікація 1.
ДФ Х.
Дія розчину аргентум нітрату (на меркаптогрупу –SH) 0,01 г препарату розчиняють в 1 мл води , додають 2 краплір- ну AgNO3 ;
утворюється білий осад , нерозчинний в надлишкуHNO3.
Нерозчинні меркаптиди утворюються й з іншими солями важких металів: Hg(NO3)2– білий осад;
CuSO4 – сіро-синій;(CH3 COO)2Pb– жовтий осад.NSHCH3+ AgNO3NCH3SAg+HNO3 2.
ДФ Х.
Взаємодія з лужним розчином натрій нітропрусиду 0,01 г препарату розчиняють в 1 мл води , додають 1 мл р-ну NаOH і струшують.
До одержаного р-ну додають 3 краплі р-ну натрій нітропрусидуNa2 [Fe(CN)5NO];
через декілька хвилин з'являється жовте забарвлення, яке переходить в зелене , а від додавання 1 мл ацетатної кислотиCH3 COOH – в світло-синє.
Нефармакопейні реакції 1.
Реакція з амоній ванадатом При взаємодії з NH4VO3 утворюється синьо-зелене забарвлення.
Механізм реакції, очевидно, полягає в окисненні Сульфуру(ІІ) меркаптогрупи –SH ванадат-іонами VO3– до вільної сірки S (осад жовтого кольору) і відновленням ванадат- іонів до ванадилу VO2+ , забарвленого в синій колір.2VO3– + S 2– + 8Н+→S↓ +2VO2+ + 4Н2О 2.
Реакція хлороформного розчину препарату з хлороводнем При пропусканні газоподібногоHCl крізь р-н препарату в хлороформі випадає білий осад мерказолілу гідрохлориду.
3.
Реакція хлороформного розчину препарату з метилйодидом Якщо до р- ну препарату в CHCl3 додатиCH3J, випадають білі голчасті кристалиS- метилмерказолілу , що має температуру плавлення148°С.
NSHCH3+CH3JNCH3SCH3+HJ 4.
Реакція водного розчину препарату з розчином йоду Якщо до водного розчину препарату додати розчин йодуI2 , то він спершу знебарвлюється, а потім випадає бурий осад.
Випробування на чистоту 1.
Прозорість, кольоровість і рН розчину 0,2 г препарату розчиняють в 10 мл води.
Розчин має бути прозорим, безбарвним і нейтральним.
2.
Загальні домішки хлоридів, сульфатів, важких металів – в межах еталонів.
3.
Втрата у масі при висушуванні .
Близько 0,5 г (точна наважка) препарату сушать при температурі 100–105°С до постійної маси.
Втрата в масі не має перевищувати0,5%.
4.
Сульфатна зола .
Сульфатна зола з 0,5 г препарату не має перевищувати 0,1 %.
Кількісне визначення 1.
ДФ Х .
Алкаліметрія за замісником Точну наважку препарату розчиняють у воді, додають з бюретки надлишок( 15 мл) 0,1 М р-нуNаOH і збовтують.
Потім при перемішуванні додають 30 мл 0,1 М р-ну AgNO3, 1 мл бромтимолового синього і продовжують титрувати 0,1 М р-ном натрій гідроксидуNаOH до появи незникаючого зеленого забарвлення.
Метод полягає в тому, що при додаванні AgNO3 утворюється нерозчинна Ag-сіль і еквівалентна кількістьHNO3 , яку титрують розчиномNаOH.NSHCH3+ AgNO3NCH3HNO3+SAgHNO3 + NaOH → NaNO3 + H2OЕm(С4Н6N2 S) = М.
м.
Така сама методика кількісного визначення мерказолілу в таблетках 0,005 , якого має бути 0,0045– 0,0055 г, у перерахунку на середню масу таблетки.
Зберігання.
Список сильнодіючих речовин.
У щільно закупор.
контейнері, в захищ.
від світла місці.
В.
р.
д.
всередину 0,01 г.
В.
д.
д.
всередину 0,04 г.
Застосування .
Антитиреоїдний засіб Тіамазол є синтетичною тиреостатичною речовиною.
Він гальмує функцію щитовидної залози (синтез гормону тироксину), знижує основний обмін, прискорює виведення із щитовидної залози йодидів.
Застос.
при тиреотоксикозі, дифузному токсичному зобі (легкої, середньої і важкої форм).
Приймають перорально після їжі по 0,005–0,01 г 3–4 рази на день.
Зазвичай добре переноситься хворими в терапевт.
дозах, проте його треба приймати під спостереж.
лікаря і щонеділі робити аналіз кров (може розвинутися лейкопенія).
Не рекомендується приймати вагітним, при вузлових формах зобу, а також поєднувати з препаратами, які можуть викликати лейкопенію (сульфаніламіди, піразолони та ін.).
Форма випуску: таблетки по 0,005 г.
Метронідазол Metronidazolum Трихопол Flagyl* ФлагілNCH3O2NCH2CH2OH Хімічна назва:1-(β -оксиетил)-2-метил-5- нітроімідазол або 2-(2’-метил-5’-нітро-1’- імідазоліл) -етанол.
Одержання Синтезують метронідазол з етилендіаміну за схемою:NCH3H2CNH2NH2H2CCH3 COOH2H2CHNHNH2COCCH3OCH3CaONH-2H2ONHCH3 Етилендіамін N,N`-діацетилетилендіамін 2-етилімідазолін 2-метилімідазол HONO2H2SO4, Na2SO4NHCH3O2NH2CCH2ONCH3O2NCH2CH2OH 2-метил-5-нітроімідазол метронідазол Властивості Опис.
Білий або жовтувато-зеленуватий крист.
порошок без запаху з темп.
плавлення 158–163°С.
Розчинність.
Важко розчинний у воді, етанолі, дихлорметані CH2Cl2 , ацетоні, дуже важко розчинний в ефірі.
Ідентифікація 1.
Британська Фармакопея (В.
Рh.).
ІЧ- спектроскопія ІЧ-спектр випробовуваної субстанції має відповідати ІЧ-спектру ФСЗ метронідазолу.
2.
В.
Рh.
УФ-спектроскопія УФ-чпектр поглинання 0,002 % р-ну препарату в 0,1 М розчиніHCl в ділянці 230–350 нм має максимум при 277 нм (питомий показник 365–395) і мінімум при 240 нм.
3.
Утворення пікрату з темп.
плавлення 148–153°С.
4.
Нагрівання з розчином натрій гідроксиду При нагріванні з4 % р-ном NаOH з'являється червоно-фіолетове забарвлення, яке при додаванніHCl переходить в жовте , а при підлужуванні виникає знову.
5.
Утворення азобарвника після відновлення нітрогрупи цинком: діазотування р-ном NaNO2 в середовищіHCl з утворенням солі діазонію з подальшим азосполученнямз лужним р-номβ -нафтолу і утворенням азобарвника червоного кольору:NCH3O2NCH2CH2OHZn[H]NCH3CH2CH2OHH2N NaNO2HClNCH3CH2CH2OHNClHO NaOHNCH3CH2CH2OHNNaO Кількісне визначення 1.
Ацидиметрія, неводне титрування (за піридиновим Нітрогеном) Наважку субстанції розчиняють в льодяній СН3 СООН і титрують станд.
р-ном перхлоратної кислоти HClO4 у присутності індикатора кристалічного фіолетового (від фіолетового до синього забарвлення).Em = М.
м.NNCH3O2NCH2CH2OH HClO4CH3 COOHNNCH3O2NCH2CH2OHHClO4 2.
УФ-спектроскопія 3.
Фотоколориметрія Зберігання.
Список сильнодіючих препаратів .
У щільно закупор.
контейнері, в захищ.
від світла місці.
Застосування.
Антипротозойний (протитрихомонадний) засіб Володіє широким спектром дії відносно найпростіших, лямблій, анаеробних бактерій, пригнічує розвиток Trichomonas vaginalis .
Неактивний щодо грибів і бактерій аеробів.
Застос.
для лікув.
гострого і хронічного трихомонадозу у жінок і чоловіків, лямбліозу, амебіазу, шкірного лейшманіозу.
Приймають всередину по 0,25 г 2–3 рази на день.
Таблетки ковтають, не розжовуючи.
Препарат добре всмокт., проникає в органи і тканини, проходить крізь плаценту і гематоенцефалічний бар'єр, накопич.
в печінці.
Виводиться з сечею і частково з калом.
Особливість метронідазолу в тому, що він викликає сенсибілізацію до алкоголю і тому його застос.
для лікування алкоголізму (по 0,5–0,75 г після їжі 3–4 дні).
Використ.
також для підвищення чутливості пухлин до променевої терапії.
Можна поєднувати з сульфаніламідами і антибіотиками.
Форми випуску: табл.
0,25 г;
0,5 г;
вагінальні свічки по 0,5 г , для в/в введення – метронідазолгемісукцинат ліофілізований по0,5 г і 0,3 г з розрахунку на метронідазол.
За кордоном випуск.
також 0,5 % р-н для ін’єкційі0,5% р-н для інфузій на ізотон.
р-ні натрію хлориду.
.
Похідне бензімідазолу Бендазолу гідрохлорид Bendazoli hydrochloridum Дибазол ДФ Х DibazolumNHCH2.HCl Хімічна назва : 2-бензилбензімідазолу гідрохлорид або 2-(фенілметил)-1н -бензімідазолу гідрохлорид.NHCH2.HClNH2NH2CCH2OHO+NHCH22H2O_HCl Одержання Конденсаціяо -фенілендіамінуз фенілацетатною кислотою (або її похідними – амідом, естером) з утворенням основи бендазолу, яку обробкою розрахованої кількостіHCl перетворюють на сіль: Властивості Опис.
Білий або білий із злегка сіруватим або жовтуватим відтінком кристалічний порошок , з гірко-солоним смаком.
Гігроскопічний.
Температура плавлення 182–186°С (в межах 3 З°).
Розчинність.
Важко розчинний у воді (на відміну від інших гідрохлоридів органічних основ) і хлороформі, легко розчинний в спирті, мало розчинний в ацетоні, практично нерозчинний в ефірі.
Розчини мають кислу реакцію (рН = 2,8–3,5) і мають застосовуватися в підігрітому вигляді, оскільки при охолодженні вони мутніють внаслідок випадання в осад дибазол-основи.
Розчини дибазолу можна стерилізувати при100°С протягом 30 хвилин.
Ідентифікація 1.
ДФ Х.
Реакція з розчином йоду в середовищі НСІ (наявність гетероциклічних атомів Нітрогену) 0,02 г препарату розчиняють в 5 мл води , додають 3 краплі розв.
HCl, 2–3 краплі 0,05 М р-ну I2 і збовтують;
утв.
червонувато-сріблястий осад (перйодиду дибазолу).NHCH2 + 3J2 + 2H+NHCH2.J2.HJ2HCl Реакцію треба проводити при темп.
не вище25°С.
2.
ДФ Х.
Реакція на хлорид-іони після осадження дибазол-основи розчином амоніаку 0,02 г препарату розчиняють в 3 мл води, додають 1 мл р-ну амоніаку NH3 і осад, що утворюється, фільтрують.
Фільтрат підкислюють2,5 мл розв.
HNO3 і додають р-н AgNO3 .
Утворюється білий сирнистий осад AgCl, який швидко розчиняється в розчині амоніаку NH3.
Бендазол⋅ HCl + NH4OH→ Бендазол↓ + NH4 Cl +H2O AgNO3 + NH4 Cl = AgCl↓ + NH4NO3 AgCl + 2NH4 OH = [Ag(NH3)2]Cl + 2H2O При додаванні НNO3 знову випадає білий осад AgCl: [Ag(NH3)2 ]Cl + 2HNO3 → AgCl↓ + 2NH4NO3 3.
Реакція з розчином лугу При додаванні р-ну лугу NaOH до водного розчину субстанції осаджується основа бендазолу Бендазол⋅ HCl + NаOH→ Бендазол↓ + NаCl + H2O Випробування на чистоту 1.
Специфічна домішкао -фенілендіаміну.
Відсутність цієї домішки (однієї з вихідних речовин при синтезі) визначають за реакцією з FeCl3 в середовищі НCl;
не має виникати рожеве забарвлення.
2.
Загальні домішки важких металів – в межах еталону.
Кількісне визначення 1.
ДФ Х.
Ацидиметрія, неводне титрування Точну наважку препарату, попередньо висушеного при 70–80°С до постійної маси, розчин.
у безв.
СН3 СООН , додають р-н Hg(CH3 COO)2 і титрують станд.
р-ном HClO4 в присутності кристалічного фіолетового дог олубувато-зеленого забарвлення.NHCH2.HCl2+2 HClO4 + Hg(CH3 COO)2CH3 COOHNHCH2.2H+_ClO4 + HgCl2 + 2CH3 COOH Паралельно проводять контрольний дослід.Em = М.
м.
2.
Алкаліметрія в присутності органічного розчинника (за зв’язаною HCl) Пряме титрування р-ну субстанції станд.
р-ном NaOH в присутн.
органічного розчинника (для екстрагування нерозчинної у воді основи бендазолу) і індикатора фенолфталеїну (до рожевого забарвлення).
Бендазол⋅ HCl + NаOH→ Бендазол↓ + NаCl + H2OEm = М.
м.
3.
Аргентометрія, пряме титрування в присутності ацетону та розчину натрію ацетату (метод Мора, за зв’язаною НСІ) Титрант – станд.
р-н AgNO3 ;
індикатор – р-нK2CrO4 (титруємо до появи червоно-оранжевого забарвлення Ag2CrO4↓ ).
Р-н CH3 COONa додають для зв’язування HNO3 2AgNO3 + K2CrO4=Ag2CrO4↓ + 2KNO3CH3 COONa + HNO3→ NaNO3 + CH3 COOH HCl+2AgNO3NCH2AgC6H5NCH2HC6H5 +AgCl +HNO3* 4.
Тіоціанатометрія за замісником До спиртового р-ну субстанції додають р-н конц.
AgNO3 у присутностіNH4OH .
Утворюється білий осад Ag- солі бендазолу .
Осад на фільтрі розчиняють вHNO3.
Еквівалентну кількість AgNO3 , що утворився, титруютьр- ном NH4SCN в присутності індикатора FeNH4(SO4)2 до рожевого забарвлення.
AgNO3NH4OHNCH2HC6H5NCH2AgC6H5NH4NO3+H2ONCH2AgC6H5HNO3NCH2HC6H5 AgNO3 + NH4 SCN = AgSCN↓ + NH4NO33NH4 SCN + FeNH4(SO4)2 = Fe(SCN)3 + 2(NH4)2SO4 Зберігання.
Список сильнодіючих речовин.У щільно закупореному контейнеру, в захищеному від світла і вологи місці.
В.
р .д.
всередину 0,05 г В.
д .д.
всередину 0,15 г Застосування.
Спазмолітичний і гіпотензивний засіб Це синтетичний аналог папаверину .
Виявляє стимулюючу дію на функцію спинного мозку, помірну імуностимулюючу активність.
Застос.
при спазмах кровоносних судин і гладкої мускулатури (виразкова хвороба шлунка, спазми кишечника), а також при лікув.
нервових хвороб, залишкових явищ поліміомієліту, периферичного паралічу лицьового нерва і ін.
Призн.
в/в, в/м 3–4 мл1 % р-ну або 6–8 мл 0,5 % р-ну ( 0,03–0,04 г).
Всередину приймають по 0,02–0,05 г 2–3 рази на день за 2 години до їжі або через 2 години після їжі.
Не рекомендують приймати препарат людям літнього віку, оскільки гіпотензивний ефект пов'язаний із зменшенням серцевого викиду і можливе погіршення показників електрокардіограми.
Форми випуску: таблетки по 0,02;
0,002;
0,003, 0,004 г;
0,5 % і 1 % розчин в ампулах по 1, 2 і 5 мл.
Випускається ряд комбінованих препаратів:“ Папазол” (таблетки з папаверину гідрохлоридом);” Андипал” (суміш анальгіну, дибазолу, папаверину і фенобарбіталу);” Теодибаверин” (теобромін, папаверин, дибазол).
Є готові таблетки дибазолу і фенобарбіталу по 0,025 г ;
дибазолу – 0,03 г , теоброміну – 0,25 г, платифіліну –