Гломеруфонефрит. Етіологія, патогенез гломерулонефриту

1.

Гломеруфонефрит

2.

План
1. Етіологія,патогенез
гломерулонефриту
2. Класифікація гломурулонеіриту
3. Діагностика гломерулонефриту
4. Клініка гломерулонефриту
5. Профілактика
гломерулонефриту
6. Лікування гломерулонефриту
7. Диспансеризація

3. ГЛОМЕРУЛОНЕФРИТ

Гломерулонефрит – це набуте імунокомплексне,
асептичне, двобічне ураження клубочків нирок з
втягненням в патологічний процес інтерстицію і
канальців. Воно посідає чільне місце серед набутих
нефропатій, супроводжується порушенням практично
всіх видів обміну речовин, змінами з боку багатьох
органів і систем, часто призводить до розвитку
гострої і хронічної ниркової недостатності, що є
причиною ранньої інвалідизації дітей та підлітків

4.

Етіологія
У розвитку захворювання
грає роль стрептококова
інфекція (фарингіт,
тонзиліт, скарлатина,
шкірні прояви), вірусні
інфекції (аденовірусна,
грипозна та інші)

5.

Патогенез
Це аутоімунне захворювання, при
якому в клубочки нирок приноситься з
крові імунні комплекси, які
пошкоджують клубочки, викликаючи в
них запалення .

6. Класифікация

форма
гломерулонефриту
Гострий
гломерулонефрит з
гострим нефротичним
синдромом з
нефротичним
синдромом з
ізольованим сечовим
синдромом з
нефротичним,
гематурією і
гіпертензією
Активність лікувального
процесу
Період початкових
проявів
період розпалу
Період зворотного
розвитку
Перехід в хронічний
гломерулонефрит
Стан функцій нирок
Без порушень функцій
нирок
З порушенням функцій
нирок
Гостра ниркова
недостатність

7.

Хронічний
гломерулонефрит:
нефротична форма,
гематурична форма,
змішана форма.
Підгострий (злоякісний)
гломерулонефрит
Період загострення
Період часткової ремісії
Період повної клініколабораторної ремісії
Без порушення функцій
нирок
З порушенням функцій
нирок
Хронічна ниркова
недостатність
З порушенням функцій
нирок. Хронічна
ниркова недостатністьність.

8.

Діагностика
Загальний аналіз сечі. У сечі - еритроцити, лейкоцити, циліндри, білок
Питома вага сечі нормальний або підвищений
Збільшення титру антитіл до стрептокока в крові (антістрептолізін О,
антістрептокінази, антигиалуронидаз)
Зниження вмісту компонентів комплементу СЗ, С4 в сироватці крові з
поверненням до вихідного рівня через 6-8 тижнів при
постстрептококковом гострому гломерулонефриті; при
мембранопроліфератівном гломерулонефриті ці зміни зберігаються
довічно
Вміст загального білка в сироватці крові знижений, в протеінограмма підвищення а1 і а2-глобулінів
УЗД нирок
Радіоізотопна ангіоренографія
ЕКГ
Біопсія нирок дозволяє уточнити морфологічну форму хронічного
гломерулонефриту, його активність, виключити захворювання нирок з
подібною симптоматикою

9.

Клініка
Гострий ГН розвивається через 6-12 днів після інфекції, зазвичай
стрептококової (ангіна, тонзиліт, піодермія); найбільш нефритогенні bгемолітичний стрептокок групи А, особливо штами 12 і 49. Характерні
гематурія (частомакрогематурія), набряки, олігурія, гіпертонія. У дітей
гострий ГН зазвичай має циклічний перебіг, з бурхливим початком, в
більшості випадків закінчується одужанням. У дорослих частіше
зустрічається стертий варіант із змінами сечі без загальних симптомів,
поступовоприймає хронічний перебіг. Якщо доведено зв'язок з
стрептококової інфекцією, підвищені титри антистрептококових антитіл і
позитивний посів з глотки.

10.

Хронічний ГН
частіше
розвивається
повільно,
знепомітним
початком, рідше
відзначається чіткий
зв'язок з
перенесеним
гострим нефритом.

11.

Ускладнення гломерулонефриту:
Гострий дифузний гломерулонефрит може призводити
до розвитку наступних ускладнень:
гостра ниркова недостатність (близько 1% випадків);
гостра серцева недостатність (менше 3% випадків);
прееклампсія або еклампсія (гостра ниркова
гіпертензивна енцефалопатія);
внутрішньомозковий крововилив;
минуще порушення зору;
хронічний дифузний гломерулонефрит.

12.

Фактором, що збільшують ймовірність переходу
гострого гломерулонефриту в хронічний, є
гіпопластична дисплазія нирки, при якій ниркова
тканина розвивається із відставання від
хронологічних віку дитини.
Для хронічного дифузно гломерулонефриту, що
характеризується прогрессирующе перебігом і
резистентністю до активної імунодепресивної
терапії, результатом стає вторинно-зморщена
нирка.
Гломерулонефрит Займає одне з провідних місць
середовища захворювань нирок, що призводять
до розвитку ниркової недостатності у дітей і
ранньої інвалідизації хворих.

13.

Лікування
I. Базисна терапія.
II. патогенетична терапія
1. Режим: постільний 10-14 днів.
2. Дієтотерапія (обмеження білка, рідини
і солі → поступовий перехід до
фізіологічного харчування).
3. Антибактеріальна терапія (група
пеніцилінів, макролідів,
цефалоспоринів).
4. Діуретичні засоби (салуретики,
осмодіуретики).

14.

5. Гіпотензивні засоби.
6. Антигістамінні препарати.
7. Глюкокортикоїди (нефротична і змішана
форми)
8. Цитостатики (хлорбутин, азатіоприн,
циклофосфан). Показання: відсутність
ефекту гормональної терапії, загострення і
рецидиви нефротической форми
гломерулонефриту.
9. Антикоагулянти і антиагреганти
10. Нестероїдні протизапальні препарати

15.

16.

Диспансеризація:
5 років спостереження від початку повної
клініко-лабораторної ремісії
Санація вогнищ інфекції
При повної клініко-лабораторної ремісії 1
раз на рік проводиться комплексне
обстеження в стаціонарі.
Профілактичні щеплення протипоказані в
перебігу всього спостереження.
При травмі - вводити правцевий анатоксин.