Лекція-презентація 4 кримінологія

1.

МВС УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кафедра кримінального права та кримінології факультету підготовки
фахівців для органів досудового розслідування
КРИМІНОЛОГІЯ
Одеса 2023

2. Мета: під час лекційного зайняття ЗВО мають засвоїти основні положення кримінологічного вчення про особу злочинця.

МЕТА: ПІД ЧАС ЛЕКЦІЙНОГО
ЗАЙНЯТТЯ ЗВО МАЮТЬ ЗАСВОЇТИ
ОСНОВНІ
ПОЛОЖЕННЯ
КРИМІНОЛОГІЧНОГО ВЧЕННЯ ПРО
ОСОБУ ЗЛОЧИНЦЯ.

3.

Міжпредметні зв’язки:
1. Кримінальне право;
2. Кримінально-виконавче право;
3. Правова статистика;
4. Кримінальне процесуальне право;
5. Судова психіатрія;
6. Судова психологія:
7. Психологія;
9. Педагогіка…

4. Тема №4: “Особа злочинця”.

ТЕМА №4: “ОСОБА
ЗЛОЧИНЦЯ”.
План:
1. Особи, які вчинили злочини, як об'єкт
кримінологічного
дослідження.
Поняття
особи злочинця і межі її вивчення в
кримінології.
2. Основні кримінологічні ознаки особи
злочинця.
3. Співвідношення соціального і біологічного
в особі злочинця.
4. Класифікація і типологія злочинців.

5. Питання 1: Особи, які вчинили злочини, як об'єкт кримінологічного дослідження. Поняття особи злочинця і межі її вивчення в

ПИТАННЯ 1: ОСОБИ, ЯКІ ВЧИНИЛИ
ЗЛОЧИНИ, ЯК ОБ'ЄКТ
КРИМІНОЛОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ.
ПОНЯТТЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ І МЕЖІ
ЇЇ ВИВЧЕННЯ В КРИМІНОЛОГІЇ.
Однією з основних складових предмета
науки кримінології є вчення про особу
злочинця. Без нього неможливо до кінця
з'ясувати всі інші кримінологічні проблеми,
будь-то
детермінанти
злочинності
чи
організація боротьби з нею.

6.

Зміст поняття особи злочинця поєднує в
собі соціологічне поняття особи і юридичне
поняття злочинця, тому проблема особи
злочинця має вирішуватись на основі загально
соціологічного вчення про особу.
Особа - це соціальна сутність людини, те,
ким вона стала у процесі соціалізації, своєї
діяльності в суспільстві.
У філософському розумінні особа - продукт
соціального розвитку, єдність загального,
особливого й одиничного.

7.

Об'єктивну цінність особи становлять не
походження людини, належність до певного
прошарку суспільства, а її соціальна позиція,
внесок у загальний суспільний прогрес. Ознаки
особи можуть бути не лише позитивними, а й
негативними.

8.

Людина не народжується особою, а
стає нею у процесі свого розвитку,
входження в соціальне середовище,
засвоєння навколишньої дійсності, ідей,
поглядів,
норм
моралі
і
звичок,
поведінки, властивих соціуму, до якого
вона належить. Процес, протягом якого
особа
розвивається
і
змінюється,
отримуючи конкретне соціальне обличчя,
називається соціалізацією. Дефектом
соціалізації є особа злочинця, яка
формується поступово.

9.

Особа злочинця - це сукупність
соціальна значимих властивостей, ознак,
зв'язків і відносин, які характеризують
людину, винну в порушенні закону про
кримінальну
відповідальність,
в
поєднанні з іншими (неособистими)
умовами та обставинами, що впливають
на її злочинну поведінку.

10.

У
кримінально-правовому
аспекті
особа злочинця виникає після визнання її
судом винною та вступу вироку суду в
законну силу і триває до моменту
відбуття
покарання
та
погашення
(зняття) судимості.
Кримінологічна характеристика такої
особи теж нерозривно пов'язана із
злочином, який вона вчинила.

11.

Кримінологів більше цікавить генеза
особи злочинця, тобто процес її
становлення і розвитку, який розкриває
детермінанти її формування. Такий
інтерес зникає, коли дана особа
перестає
бути
антисоціально
орієнтованою.

12. Питання 2: Основні кримінологічні ознаки особи злочинця.

ПИТАННЯ 2: ОСНОВНІ КРИМІНОЛОГІЧНІ
ОЗНАКИ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ.
Основні ознаки особи злочинця поділяються на
наступні групи:
а) соціально-демографічні;
б) кримінально-правові;
в) соціальні ролі і статус;
г) морально-психологічні
характеристики.

13.

Соціально-демографічні
ознаки
особи злочинця включають стать, вік,
освіту, місце народження і проживання,
громадянство
та
інші
відомості
демографічного характеру. Ці ознаки
властиві будь-якій особі і самі по собі не
мають кримінологічного значення.

14.

Кримінально-правова
характеристика особи злочинця - це
дані не лише про склад вчиненого
злочину, а й про спрямованість і
мотивацію
злочинної
поведінки,
одноособовий чи груповий характер
злочинної діяльності, форму співучасті
(виконавець, організатор, підмовник,
пособник), інтенсивність кримінальної
діяльності, наявність судимостей тощо.

15.

Соціально-рольові характеристики
розкривають
функції
індивіда,
обумовлені його становищем у системі
існуючих суспільних відносин, належність
до певної соціальної групи, взаємодію з
іншими людьми та організаціями в різних
сферах громадського життя (робітник чи
службовець, рядовий виконавець чи
керівник, неодружений чи глава сім'ї,
працездатний
чи
непрацездатний,
безробітний тощо).

16.

Моральні властивості (якості)
особи включають її світогляд, духовність,
погляди, переконання, установки та
ціннісні
орієнтації.
Злочинці
відрізняються негативним або байдужим
ставленням
до
виконання
своїх
громадських
обов'язків,
додержання
правових норм, вибором незаконних
засобів задоволення особистих потреб,
егоїзмом,
ігноруванням
суспільних
інтересів тощо.

17.

Психологічна
характеристика
особи злочинця включає особливості її
інтелектуальних, емоційних і вольових
якостей. Інтелектуальні властивості
передбачають:
рівень
розумового
розвитку, обсяг знань, життєвий досвід,
широту або вузькість поглядів, зміст і
різноманітність інтересів тощо.

18.

До
емоційних
якостей
особи
відносять рівновагу і рухомість нервових
процесів (вид темпераменту); ступінь
емоційного збудження; силу і темп
реагування на різні зовнішні подразники,
ситуації тощо. Особам, які вчинили
насильницькі
злочини,
притаманні
нестриманість, необдуманість вчинків,
агресивність, конфліктність, мінливість у
стосунках з іншими людьми.

19.

Вольові якості особи полягають у
вмінні
свідомо
регулювати
свою
поведінку,
здатності
приймати
і
виконувати правильні рішення, досягати
поставленої мети. Слід зазначити, що
певна
частина
злочинців
володіє
сильними вольовими якостями, але вони
спрямовані
на
задоволення
антисуспільних потреб та інтересів.

20.

Комплексне вивчення особи злочинця
не
повинно
обмежуватися
встановленням окремих ознак, які часто
поверхово характеризують особу, а має
проводитись з необхідною глибиною у їх
взаємодії, що є гарантією повнішого
виявлення чинників генезису особи
злочинця
з
метою
застосування
адекватних заходів для її корекції і
недопущення вчинення нею нових
злочинів.

21. Питання 3: Співвідношення соціального і біологічного в особі злочинця.

ПИТАННЯ 3: СПІВВІДНОШЕННЯ
СОЦІАЛЬНОГО І БІОЛОГІЧНОГО В
ОСОБІ ЗЛОЧИНЦЯ.
Перші спроби пояснити поведінку
злочинця з біологічних позицій були
зроблені ще в 2-й половині XIX ст. в
антропологічній теорії Ч. Ломброзо та
його послідовників. Такі підходи
існують і в сучасній зарубіжній
кримінології.

22.

Біологія людини - це і будова її тіла, і
функції внутрішніх органів, і деякі
психічні процеси; здоров'я та хвороби;
потреби й можливості в певній сфері,
нарешті, безліч зв'язків з навколишнім
середовищем (їжа, одяг), без яких
людина існувати не може.
Соціальність людини - це не що
інше,
як
особливо
організоване
біологічне, а особа людини формується
під впливом двох потоків інформації соціальної та генетичної, - що діють
одночасно.

23.

Предметом кримінологічного вивчення, що
допоможе відповісти на питання про причини
злочинної поведінки, має бути така система
особистісних характеристик, які закономірно
виявляються в ній:
• сфера потреб і мотивації (потреби, інтереси,
мотивація);
• ціннісно-нормативна сфера свідомості особи
(погляди, установки, переконання, ціннісні
орієнтації, спрямованість особи);
• соціальні позиції особи з відповідними
соціальними нормами;
• діяльність особи, що має значення в
соціальному,
моральному
та
правовому
аспектах, її місце та роль у цій діяльності.

24.

У 70-ті роки значний інтерес серед радянських кримінологів викликали
публікації І.С. Ноя, який писав: “Незалежно від середовища людина може не
стати ні злочинцем, ні героєм, якщо народиться з іншою програмою
поведінки”.

25.

В.П. Ємельянов писав: “Лише певна сукупність економічних,
ідеологічних, соціальних, біологічних чинників дає реакцію, названу
злочином... Причина злочинності - це синтез різноманітних явищ
соціального і біологічного характеру”.
Генетик В.П. Дубинін вважає: “Людина не одержує від народження
готової соціальної програми, вона формується суспільною практикою у ході
її індивідуального розвитку”.

26.

У колективній монографії “Генетика, поведение, ответственность” відомі
радянські кримінологи В.М. Кудрявцев, І.І. Карпець і генетик В.П. Дубинін
доводили лише соціальну обумовленість злочинної поведінки. За
конкретними злочинцями ці автори вбачали несприятливі умови соціального
формування і життєдіяльності.

27.

Ю.М. Антонян наголошує на психофізіологічній характеристиці
злочинців. У праці “Жорстокість у нашому житті” він вказує, що жорстокість
людини - це вічна категорія. Очевидно, що і біологічні, і соціальні фактори
беруть участь у детермінації злочинів. Не випадково у кримінальному
процесі
проводяться
судово-психологічні,
судово-медичні,
судовопсихіатричні та інші види експертиз.

28.

Біологічна природа людини склалася задовго до виникнення самого
поняття злочину і впродовж усього історичного періоду не зазнала істотних
змін, тоді як у соціальному плані людина змінюється значно швидше
залежно від трансформації суспільного життя.
Тому біологічне виступає ніби підґрунтям у формуванні особи та її
взаємин у системі суспільних відносин.

29.

Таким чином, соціальне і біологічне в особі не виключають одне одного,
а перебувають у тісному взаємозв'язку. Цілісність людини, яка поряд з
соціальними якостями наділена природними силами живої істоти,
ґрунтується на діалектичній взаємодії соціального і біологічного.

30. Питання 4: Класифікація і типологія особи злочинця.

ПИТАННЯ 4: КЛАСИФІКАЦІЯ І
ТИПОЛОГІЯ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ.
Класифікація - це розподіл статистичної сукупності на групи за
певними чітко визначеними ознаками. У межах класифікації фактично
вивчається не особа в комплексі її характеристик, а сукупності злочинців.
При цьому виявляється поширеність серед них тих чи тих ознак.

31.

У кримінології найчастіше використовують класифікаційні
групування за такими критеріями:
за соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта): чоловіки,
жінки, неповнолітні; різноманітні вікові категорії, зокрема 18-24, 25-29, 30-49
і понад 50 років; з початковою, середньою та вищою освітою;

32.

за ознаками соціального становища й роду занять: робітники, службовці,
працівники
сільського
господарства,
військовослужбовці,
приватні
підприємці, студенти, безробітні, пенсіонери;
за ознаками місця проживання та тривалості проживання: мешканець
міста, селища міського типу, села; місцевий житель, мігрант, переселенець;

33.

за інтенсивністю й характером злочинної діяльності: повторність,
рецидив (спеціальний або загальний), у складі групи, організованого
злочинного угруповання;
за даними про стан особи в момент вчинення злочину: у стані
алкогольного, наркотичного сп'яніння, під час відбування покарання у
виправно-трудовій установі;

34.

за видами вчиненого злочину: грабіжники, вбивці, ґвалтівники, хулігани,
хабарники тощо.

35.

Типологія - це прийом наукового мислення й емпіричного пізнання, що
полягає в розчленуванні явищ і об'єктів на окремі елементи (типи) за
найбільш істотними ознаками, у виявленні відмінності між ними.
Кримінологічна типологія злочинців, зазвичай, базується на двох
підставах:
характері вчинених злочинів;
глибині та стійкості антисоціальності особи.

36.

1. За характером вчинених злочинів:
насильницькі (агресивні), що посягали на життя, здоров'я, честь і
гідність людини (з агресивно-зневажливим ставленням до людини та її
найважливіших благ) - це вбивці, ґвалтівники, хулігани, засуджені за
вандалізм;

37.

корисливі,
котрі
вчинили
ненасильницькими
способами
фальшивомонетники та ін.;
крадіжки
та
розкрадання
майна
хабарники,
контрабандисти,
корисливо-насильницькі
(з
корисливо-егоїстичною
мотивацією,
пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості та чесної
праці) - бандити, грабіжники, рекетири, злочинці й наймані вбивці;

38.

злісні соціально дезорганізовані типи (з індивідуалістично-анархічним
ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових,
сімейних та інших обов'язків) - порушники правил адміністративного
нагляду, порушники правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною
небезпекою та ін.;
необережні (з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання
різних правил техніки безпеки) - особи, що вчинили злочини з
необережності.

39.

2. За глибиною та стійкістю антисоціальності особи:
випадкових злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин унаслідок
випадкового збігу обставин усупереч загальній позитивній характеристиці
всієї їхньої попередньої поведінки (для них злочин не домінантна лінія
поведінки, не закономірний результат криміногенної взаємодії особистості та
середовища, а радше, прикрий (хоча й винний) епізод їхнього життя);

40.

ситуаційних злочинців - осіб, що вперше вчинили злочин, не вистоявши
перед впливом несприятливих зовнішніх факторів формування та
життєдіяльності особистості, однак взагалі характеризуються більше
позитивно, ніж негативно (однак припускаються аморальних вчинків);

41.

злісних злочинців - осіб, які вчинили декілька злочинів і перебувають у
стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них злочин став професією);
особливо злісних злочинців - осіб, котрі вчиняють тяжкі й особливо тяжкі
злочини (до них належать й усі ті, хто вчиняє злочини у складі організованих
груп і злочинних організацій).

42.

Отже, типологія фіксує не просто те, що найчастіше трапляється, а
закономірне, що є логічним результатом соціального розвитку особи. Вона
поглиблює наші знання про злочинців, що сприяє вирішенню загальних
завдань боротьби зі злочинністю, зокрема підвищенню ефективності
індивідуальної профілактики злочинів та ресоціалізації засуджених.

43.

Завдання на самостійну роботу:
Під час вивчення теми ЗВО повинен самостійно
опрацювати наступні питання: віктимізація та
віктимна ситуація як причина вчинення злочину;
поняття віктимологічної профілактики; значення
класифікації та типології жертв.
Теми рефератів:
1. Індивідуальні, групові та загально-соціальні рівні
особи злочинця.
2. Кримінологічна характеристика ознак особи
злочинця.
3. Соціальні та біологічні співвідношення в особі
злочинця.